Декоративные растения природной флоры Украины.

[San-Sanytsch]

Сообщение от Galina

Скабиоза бледно-желтая - у нее очень красивый холодный светло-лимонный оттенок...

Скажите а она многолетка? У нас в этом дождливом году её очень много...особенно по обочинам дорог...а как красиво

Сообщение от Galina

Цветут верещатники...Благоухают!!!! Такое умиротворение....вся эта красота вокруг, пчелы жужжат и сладкий запах мёда...
Но это еще не пик цветения, просто не утерпела через пару дней еще поеду...

Мне напомнило балладу Роберта Льюиса Стивенсона
ВЕРЕСОВИЙ ТРУНОК

Із вересового квіту
Пикти варили давно

Трунок, за мед солодший,
Міцніший, аніж вино.

Варили і випивали
Той чарівний напій

І в темрявих підземеллях
Долі раділи своїй.

Та ось володар шотландський —
Жахались його вороги! —

Пішов на пиктів оружно,
Щоб знищити їх до ноги.

Він гнав їх, неначе ланей,
По вересових горбах,

Мчав по тілах спогорда,
Сіяв і смерть, і жах.

І знову настало літо,
Верес ізнов червонів,

Та трунок медовий варити
Вже більше ніхто не вмів.

В могилках, немов дитячих,
На кожній червоній горі,

Лежали під квітом червоним
Поснулі навік броварі3.

їхав король шотландський
По вересовій землі;

Дзинчали завзято бджоли,
Курликали журавлі.

Та був можновладець похмурий,
Думу він думав свою:

«Владар вересового краю —
Чом з вересу трунку не п'ю?»

Раптом васал-' королівський
Натрапив на дивний схов:

В розколині між камінням
Двох броварів знайшов.

Витягли бідних пиктів
Миттю на білий світ —

Батька старого і сина,
Хлопця отрочих літ.

Дивився король на бранців,
Сидячи у сідлі;

Мовчки дивились на нього
Ті броварі малі.

Король наказав їх поставить
На кручі й мовив: —

Старий, Ти сина й себе порятуєш,
Лиш тайну трунку відкрий.
Глянули вниз і вгору
Батько старий і син:

Довкола — червоний верес,
Під ними — клекіт пучин.

І пикта голос тоненький
Почув шотландський король:
— Два слова лише, володарю,
Тобі сказати дозвольї
Старість життя цінує.
Щоб жити, я все зроблю

І тайну трунку відкрию, —
Так він сказав королю.

Немов горобчик цвірінькав,
Мова лилася дзвінка:
— Відкрив би тобі таємницю,
Боюся лише синка.

Смерть його не лякає,
Життя не цінує він.

Не смію я честь продавати,
Як в очі дивиться син.

Зв'яжіть його міцно, владарю,
І киньте в кипучі нурти,

І я таємницю відкрию,
Що клявся повік берегти.

І хлопця скрутили міцно,
І дужий вояк розгойдав

Мале, мов дитяче, тіло,
І в буруни6 послав.

Крик бідолахи останній
Поглинули хвилі злі.

А батько стояв на кручі —
Останній пикт на землі.
— Владарю, казав я правду:
Від сина чекав біди,

Не вірив у мужність хлопця,
Який ще не мав бороди.

Мене ж не злякає тортура.
Смерть мені не страшна,

І вересового трунку
Зі мною помре таїна!