Проблеми зміни клімату і голод є одними з загроз існуванню людства. Сільське господарство прискорює глобальне потепління, а воно, в свою чергу, знижує ефективність виробництва їжі.

Однак розробка каліфорнійської дослідниці, про яку пише Business Insider, може допомогти знайти вихід з цього замкнутого кола.
https://hightech.fm/files/1/upload/1210x600/43927.jpg
Йдеться про новий вид рослин, який нагодує світ і врятує його від змін клімату, – повідомляє hightech.fm.

У Кремнієвій долині щорічно вручають премію в галузі наук про життя, фундаментальної фізики і математики. У цьому році одним із лауреатів стала ботанік Джоан Чорі. Вона отримала приз за дослідження, яким присвятила останні 30 років: вони були присвячені пошуку нових способів підвищувати врожайність і стійкість рослин.

Тепер Чорі готується почати роботу над новим, ще більш амбітним проектом – створенням рослини, яка не тільки нагодує всю планету, а й стримає наслідки змін клімату, всмоктуючи з повітря вуглекислий газ. Дослідниця сподівається, що в один прекрасний день ця стійка до засух і повеней культура стане джерелом їжі і буде поглинати в 20 разів більше вуглецю, ніж звичні багаторічні трави. За смаком суперрослина буде нагадувати нут (рослина родини бобових).

Основою успіху має стати речовина під назвою суберин – різновид пробки. Вона здатна утримувати вуглець протягом сотень і, можливо, тисяч років. Багаторічна рослина, що містить суберин, буде ефективно очищати повітря і виділяти більше кисню, а її коріння будуть стійкі до повеней і засух. У природі ця речовина міститься в багатьох прибережних травах.

Згідно з підрахунками Чорі, на створення суперрослини буде потрібно близько десяти років і $50 млн. І вченим потрібно поспішати: до кінця цього століття температура Землі може піднятися на 3,6 градуса вище доіндустріального рівня. Світ знаходиться на роздоріжжі, і щоб запобігти катастрофічному нагріванню планети, необхідно вживати заходів вже зараз.

Щоб компенсувати наслідки глобального потепління, необхідно буде засіяти цією рослиною 5% орних земель у світі, що відповідає площі Єгипту. У цьому випадку вони зможуть поглинати 50% поточних рівнів глобальних викидів CO2. Ідея може не спрацювати по безлічі причин, залишившись лише відчайдушною надією. Однак Чорі впевнена, що її проект життєздатніший, ніж спроби змусити людей скоротити викиди. За її словами, в Південній Каліфорнії, де вона живе, мало хто зацікавлений в скороченні вуглецевого сліду.

З іншого боку, якщо хтось і може створити рослину, яка врятує планету, то це Джоан Чорі. Раніше дослідниця вже знайшла нові способи вирощування рослин без світла, змінюючи ДНК їх насіння, а також виявила новий клас рослинних гормонів. Також її роботи допомогли створити сільськогосподарські культури, стійкі до суворих умов і патогенів.

Генно-модифіковані рослини можуть використовуватися не тільки в боротьбі з голодом і кліматичними змінами. Інженери DARPA вважають, що можна запрограмувати їх таким чином, щоб вони стали «шпигунами», які надають цінну інформацію про навколишнє середовище.
Читайте більше тут: http://zik.ua/news/2017/12/08/vcheni...golodu_1221819

https://24tv.ua/obrobkoyu_zemel_akad...taytsi_n897795

Тихохо́дки (лат. Tardigrada) — тип микроскопических беспозвоночных, близких к членистоногим.
Выносливость
Тихоходки привлекли внимание уже первых исследователей своей поразительной выносливостью. Ладзаро Спалланцани, наблюдая оживление тихоходок после годового анабиоза, описал это явление как «воскрешение из мёртвых». При наступлении неблагоприятных условий они способны на годы впадать в состояние анабиоза, а при наступлении благоприятных условий — довольно быстро оживать. Выживают тихоходки в основном за счёт т. н. ангидробиоза, высушивания. При высыхании они втягивают в тело конечности, уменьшаются в объёме и принимают форму бочонка. Поверхность покрывается восковой оболочкой, препятствующей испарению. При анабиозе их метаболизм падает до 0,01 %, а содержание воды способно доходить до 1 % от нормального.
В состоянии анабиоза тихоходки выносят невероятные нагрузки.

Температура
Выдерживают пребывание 30 лет при температуре −20 °C[2], в течение 20 месяцев в жидком кислороде при −193 °C, восьмичасовое охлаждение жидким гелием до −271 °С; нагрев до 60—65 °С в течение 10 ч и до 100 °С в течение часа[3].

Ионизирующее излучение
Доза в 570 000 бэр убивает примерно 50 % облучаемых тихоходок. Для человека смертельная доза радиации составляет всего 500 бэр.

Атмосфера
Довольно долго могут находиться в атмосфере сероводорода, углекислого газа.

Давление
В эксперименте японских биофизиков «спящих» тихоходок помещали в герметичный пластиковый контейнер и погружали его в заполненную водой камеру высокого давления, постепенно доведя его до 600 МПа (около 6000 атмосфер). При этом неважно, какой жидкостью был заполнен контейнер: водой или нетоксичным слабым растворителем перфторуглеродом C8F18 — результаты по выживаемости совпадали.

Открытый космос
В эксперименте шведских учёных тихоходок видов Richtersius coronifer и Milnesium tardigradum разделили на три группы. Одна из них по прибытии на орбиту оказалась в условиях вакуума и была подвергнута воздействию космической радиации. Другая группа, кроме этого, также подверглась облучению ультрафиолетом A и B (280—400 нм). Третья группа животных испытала воздействие полного спектра ультрафиолета (116—400 нм). Все тихоходки находились в состоянии анабиоза. После 10 дней, проведённых в открытом космосе, практически все организмы были иссушены, но на борту космического аппарата тихоходки вернулись к нормальному состоянию. Большинство животных, подвергшихся облучению ультрафиолетом с длиной волны 280—400 нм, выжили и оказались способны к воспроизводству. Однако жёсткое ультрафиолетовое облучение оказало критическое воздействие, лишь 12 % животных третьей группы выжили, все они принадлежали к виду Milnesium tardigradum. Тем не менее, выжившие смогли дать нормальное потомство, хотя их плодовитость оказалась ниже, чем у контрольной группы, находившейся на Земле. Все животные из третьей группы погибли через несколько дней после возвращения на Землю.

Влажность
В литературе часто упоминается случай, когда мох, взятый из музея спустя приблизительно 120 лет хранения в сухом виде, поместили в воду, и через некоторое время на нём "обнаружилось множество ползающих тихоходок". На самом деле в первоисточнике говорится, что одна особь стала подавать признаки жизни, но так и не ожила. По современным данным, тихоходки могут ожить после примерно десятка лет анабиоза.[4].

Горизонтальный перенос генов?
Геном тихоходок является относительно большим для их размеров и положения на древе эволюции — он содержит в себе около 215 миллионов нуклеотидов, что примерно в два раза больше, чем у нематод, геном которых по размеру считается типичным для мелких беспозвоночных.

Отсюда: тихоходки