Кое-что для души.

[Vikulya]

А ти кудись собі ідеш,
будинки, вулиці минаєш.
Ти просто якось так бредеш
і тугу всю свою несеш
в собі. І ти не помічаєш,
що там - десятки сотень вікон.
Що там, за барвами фіранок
життєві усмішки і рани
приховані за їх повіки.
У них своє серцебиття
і власне бачення буття...

У когось вдома радість, свято!
У когось - лихо і біда.
Десь народилося дитятко!
А десь... Прощаються з життям.
А ще в якійсь, можливо, хаті,
дійшовши вже до свого краю,
батьки не можуть поладнати -
сім’ю в дитини відбирають.
Он там - нікого не чекають,
(оскільки нікого чекать).
А от сюди не поспішають,
хоч тут в чеканнях ніч не сплять...

А в когось вдома ласка, втіха,
Різдвяна свічка і кутя..!
(якби ж то вибирати вікна
лише щасливі для життя...)

Якби ж то хтось тебе почув,
якби ж то хтось тебе розрадив,
сказав, що може є десь рада
твоєму відчаю й плачу?

Простуєш далі ти повз них,
повз долі вікон тих живих…
І ти ідеш собі додому,
тебе давно чекають там,
розділять біль, вгамують втому,
ти йдеш до рідних, Ти - не сам!
І ти задумався - можливо,
і ти в числі отих, щасливих..!?
Запалиш вогник у вікні,
побачиш безліч перехожих
і крізь тривожні сірі дні
помітиш їхні душі, може...
Твої віконечка веселі,
щасливі в Бога ті оселі,
де у сімейнім, дружнім колі
любові і тепла доволі!

Спішіть додому, не кажіть,
що часу обмаль, це - неправда!
Даруйте усмішки, любіть!
До поки вогник ваш горить…
В вікні горітиме не завжди.
і тільки в душах він щомить.