Навколо краєвид - аж "дух захоплює". Гори.
Господар зателефонував бабі Парасці, вона підготувалась до нашого приходу, хоч до того разом з невістками та внуками гребла сіно.
Це дуже приємна жінка, худорлява, з добрими і теплими очима. Їй 72 роки, але час не був до неї суворим, досить гарно виглядає. Пів року тому вона поховала чоловіка. Жінка заговорила, і з очей засяяло неначе світло. Від неї йшло якесь тепло, доброта.
В альтанці нас чекало частування. Сало, бринза, буц (це те, з чого роблять бринзу), настоєчки та трав’яний чай.
Весело ми посиділи, скуштували настоєчки – з золотого кореня (для хлопчиків) та з різних ягід (для дівчаток).
Купили такої настоєчки, та ще й медовухи і сала собі на сувеніри, подякували.
Говорили про нелегке життя в горах, про її дітей і внуків. Мій чоловік запитав, як вони добираються до села, додому взимку. Тут же снігИ. Та просто, кіньми сніг вігортають, та й усе. Оце так просто…
