ВСТАВАЙ, МОЯ СТРАЖДЕННА, УКРАЇНО !
Вставай, моя стражденна Україно!
До тебе повертаюся я знов!
Як приймеш ти в обійми свого сина,
Що по світах до тебе довго йшов?
Чи ти ще й досі в ланцюгах закута?
Чи із колін пригноблених встаєш?
Чи не долає зрадницька отрута?
Як, Україно-матінко, живеш?
Чи хвора, чи здорова? Чи втомилась
Від історичних праведних змагань?
Чи вільна ще? Чи у ганьбі скорилась
Під тягарем ошуканих вагань?
Чи йдеш ти у минуле, чи в майбутнє?
Чи твій народ помер, чи ще живе?
Чи буде щось із тебе завтра путнє,
Чи у гидоті, неню, пропадеш?
Чи вибралась з червоного полону
І чи новий Чорнобиль не гряде?
Чи не готові поминальні дзвони,
Як твій народ зненацька пропаде
Від атомних вулканів всіх злостивих
Та від дніпровських бісових морів?
Чи не загинеш у смертельних зливах,
Чи в буревіях нищівних вогнів?
Як хочу я - щоб ти жила і квітла!
Щоб мій народ не існував , а Жив !
Почуй же , Боже, щиру цю молитву:
Бажаю я – щоб мій народ ожив!
Чьи это стихи, к сожалению, не знаю
