Хрущик

Гісоп - ріс у діда в пасіці. Ніяк не використовували в родині, хоча трава активно застосовується у фітотерапії. В огірки чи салати теж не додавали. Нині намагаюся посіяти собі другий рік - для колекції :) ностальгія + біблійна трава... але насіння ні від "Геліосу" і ні від "Флоримаркет" не зійшли. Буде навесні спроба №3.
З багаторічників поки в мене все - люфант і агастахіс не зійшли торік, розмарин, лаванда і рута теж. Буде повторна спроба.
З кмином мені теж кілька разів не пощастило - більше не буду гратися.
Люблю базиліки - різні й побільше, хоча їх майже не їм, але нюхаю з насолодою.
Майоран - сію раз на кілька років. Дуже декоративна, але й вибаглива трава - то йому холодно, то жарко, то сонце, т тінь, то дощ... А смак-запах у нього специфічний. Так само і чабер городній - тіки "аби було", бо в страву його не кладу - запах надто різкий. Хоча кажуть, що чабер корисний - для травлення і профілактики глистів. Ну і чорний перець він мені аж ніяк не замінює.
Хочу завести гірський багаторічний чабер - кажуть в нього інший аромат, але поки не бачила в продажу.
Кінза-коріандр. Як пахне листя - не люблю. А от насіння - дуже-дуже.
Аніс - додаю в чай, в каву (особливо коли кашляю), в солодку рисову кашу, в сирні запіканки. Проте виростити достатньо анісу мені ні разу не вдалося - тому купую, а в каву взагалі частіше кладу бад’ян (зірчастий аніс).
Фенхель - мені він не смакує, бо пахне різкіше від анісу. Листя - то взагалі смердить. Овочевий виростити ні разу не вдалося - він одразу стріляє і дає це ядуче двометрове бадилля. Хоч як я біля нього не танцювала - цибулинку так і не бачила. Але в "різдвяному англійському чаї" саме насіння фенхеля, як на мене дає найвиразніший аромат, кращий ніж аніс чи бад’ян... але то справа смаку.
Календула - одна з моїх улюблених трав. Малоде листя йде в салат. Особливо добре календула пасує до капустяного салату. На 2-3 порції (десь півкапустини невеличкої) - 2-4 листочки дуже дрібно покришити. В інших весняних і літніх салатах - з латука, з огірків, з вареної картоплі й зеленої цибулі, з вареного м’яса і цибулі тощо календула теж не кепська присмака. Але в капустяному салаті - це просто пісня. Ну і квітки на чай сушимо, звісно. Якщо ж календули багато, є час і натхнення - можна насушити пелюсток так званий "шафран бідних". Ними присмачували супи та тушковані овочі, а також жовто-оранжеві страви, для підтримки кольру. Але то доволі марудна справа, а смак пелюсток доволі невиразний, хоча приємний, трохи смолянистий.
Чорнушка (нігелла) - сію для краси та колекції, в їжу поки не додавала.

---------- Post added at 14:15 ---------- Previous post was at 13:39 ----------

Настурція - її, певно, треба в салатних згадувати, а не в пряних. Листя і квіти - йдуть на салат, в сирну намазку і на соус (олія, часник, кріп, настурція - блендером). Бутони маринувати не пробувала.
Змієголовник - тільки для колекції і з ностальгії за дитинством,а ще він гарно цвіте. На запах - він мені надто солодко пахне, щоб додавати в чай.
Деревій - знову ж таки для колекції, ні в огірки, ні в чай не додаю.
Навіть не знаю, кого забула ще згадати :)
Кілька кущів кропиви на одній грядці не вважаються бур’яном, а цінною городньою культурою :)
Ага, ще моква - використовую не лише корінь, але й молоде листя (в салаті), і насіння, бо мені воно смачне пахне. А ще сушений дрібнопотертий корінь - одна з моїх улюблених спецій-приправ, вона пахне не морковою, а чимось таким горіховим, ніжним... особливо пасує до супів, рису з овочами, в домашній хліб і солоні коржики. Але тут я сачкую - сушену моркву беру в мами.
І селеру теж. До речі, про селеру - наскільки не люблю свіжу (вона мені смердить), настільки люблю сушену, горіхами пахне ще сильніше за моркву.
Подорожник - молоде листя в салат, а старше - на чай "для шлунку".
Лимонник - листя в салат, в яблучні та ревеневі пироги, в кампот... просто пожувати :) Весняні гілки - подрібнити і в ранковий чорний чи зелений чай (2-3 сантиметрові гілочки на чашку), щоб прокинутися. Ягоди - ласощі, вони такі ніжні й запашні. Але якщо їх раптом вродило більше ніж 5 китичок, можна зробити "джем" чи лікер" і по чайній ложці в ті дні, коли не можеш прокинутися.
Цефалофора - дуже хотіла завести, довго шукала насіння, купила в ботсаду торік, але не зійшло ні в мене, ні в мами.
Міріс - купила й забула посіяти.
Цикорій і волошки - хворіла й проґавила, не насушила пелюсток на чай.
****
Загалом же пряні, салатні та лікарські трави - вирощувати, сушити, потім запарювати... це така "магія" :) - добра, надійна, перевірена :)
Ну і як бонус - одну й ту ж страву з різними травками можна готувати щодня по різному :)
Ну і не зовсім "прянощі", це вже більше просто лікарські рослини - смородина (бруньки і листя на чай), шовковиця (листя і ягоди на чай; листя - від глистів, ягоди - для гемоглобіну, але я й просто люблю чай з шовковці), шипшина й троянди (на варення й на чай), ехінацея (для прикращення чаю ради гостей), ромашка, полин Боже дерево (на винну настоянку для імунітету). На городі і в саду - поки все. В лісі ще деякі трави збираю - суницю, лісову ожину й малину (листя на чай), реп’яшки, звіробій, безсмертник, золототисячник тощо.
***
Хочу посадити цьогоріч лаванду (люблю дуже), люфант, агастахіси, цефалофору (заради суничного запаху), гірський чабер (для цікавості), розмарин (люблю дуже), мирт (хочеться - хоч танцюй), гранат (задля цікавості, не куштувала чаю з квіток), перстач (лапчатку), бадани, тамарикс і вітекс... А далі буде видно.

---------- Post added at 14:32 ---------- Previous post was at 14:15 ----------

Це ж мальви.
Мальвами називають кілька схожих видів - і алтею лікарську (в нашому селі її називали "дикою мальвою", бо росла в полях, на відміну від колохатньої), і загадкову панську "шток-розу"...
Їх справді їх їли під часу голоду. Вважається, що поряд із лободою, кропивою - це були рослини-рятівники.

Я колись пробувала приготувати і мальви, і лопухи. Так лопухи виявилися смачні, а мальви - ні. Тут, певно, як з котами :) треба вміти:)