[Moonvalley]

Лі Гарпер «Убити пересмішника».
Дуже світла, тепла і добра книга. Під час читання виникає ціла палітра почуттів: радість і смуток, гнів і обурення, здивування і нерозуміння, а ще спогади про власне дитинство... Іноді радієш, що не народилася в той час (та щоб мені заборонили читати?!), а інколи навпаки шкодуєш, бо діти тоді вміли радіти, здавалось би, цілковитим дрібницям.
Дуже сподобалась сім’я головних героїв. Наскільки близькі між собою брат і сестра, як вони турбуються, переживають, хоча можуть і посваритись, і навіть побитись, та все одно у важливі моменти горою стоять одне за одного. Наскільки мудрий у них батько, який виховує своїх дітей справжніми Людьми. Хотіла б я бути таким прикладом для своїх дітей – чесно відповідати на всі їхні питання, бути вірним собі за всяких обставин, показувати не словом, а всіма своїми вчинками, що таке справедливість, співчуття, відвага та доброта.
А щодо сюжету – то навіть не віриться, що це було зовсім недавно, й сотні років не минуло, це ж усього кілька поколінь! Як можна було бути такими лицемірами – «шкодувати» якихось далеких тубільців (які просто жили по-своєму), і разом з тим не вважати людьми ближніх, які народились не з тим кольором шкіри. Все ж таки думка більшості – це далеко не істина, хоч як важко іноді це зрозуміти і бути вірним власним моральним принципам і почуттю справедливості.