[Валентина-дачница]

Айфон

Прийшла донька зі школи. Милий Боже!
Засапана, мов бігла марафон.
Розмазує сльозу:
- Я вже не можу!
І на диван жбурляє телефон.
- У всіх дітей айфонам нема краю,
Хоч коштують і грошей немалих!
Не гнівайся, матусю, я благаю,
Купи мені такий же, як і в них!
Сміються з мене учні всі у школі:
Мій телефон не вартий і гроша...
Так слухала я доню - і поволі
У п'ятки десь ховалася душа.
Я не скажу, що ми сім'я убога,
Можливо, на айфон би нашкребли.
Але в якого, люди, педагога
Такі поради для батьків були?
- Послухай, доню, - мовила несміло, -
То не причина бути у журбі.
Купити телефон - не хитре діло,
Але чи треба, рідна, він тобі?
Я пам'ятаю, як ти співчувала
Недужій дівчинці, не знаючи її,
Як гроші, що на іграшку збирала,
На ліки віддала її сім'ї.
Хтось статків відвантажує вагони,
А хтось батьків чекає від життя.
І щастя, серце, то не телефони,
А ти, моє розумненьке дитя!..
Ми довго ще про різне говорили,
Мабуть, доречні я знайшла слова,
Бо вже айфони, ніби мертві брили,
Минала доні світла голова.
"Щоб діток ми отримали хороших, -
Сказав хтось дуже влучно, без прикрас, -
Їм треба вдвічі менше наших грошей
І вдвічі більше часу біля нас!"
Т.Кісельова