Трішки інший погляд на вигадану ситуацію.
Байка з життя психоаналітиків (дилема Гамлета)
:
Весна, тепло, цвітуть вишні, хрущі ще не гудуть але вже на взльоті, оленка волохата розчесується і протирає фасетки. Під вишнею сидить закохана пара злегка за 40 - неголений брутальний чоловяга зросту під 2.20 ваги під 120, 6-pack надійно схований під потужним шаром сполучної тканини, модно пострижений у костюмі і з тугим гаманцем у кармані (видний чувак при дєньгах), біля нього сидить його обраниця – соковита дама в монталях, з гарно вкладеними майже блондинистими кучерями, перекладачка, любителька собак і взагалі красуня, яка знає життя. Чоловйяга тримає в величезних долонях букет запашних троянд
, дама докурює 20ту за сьогодні цигарку. Кавалер припада на коліно: люба моя, я тебе кохаю-без тебе не можу, ти - моє велике щастя, будь моєю дружиною (дама ніяковіє від несподіванки і затягується глибше), кавалер продовжує – якщо ти згодна – від завтра кидаєш палити, стаєш на стілетос, скидаєш 30 кг ваги, незалежно від часу доби на тобі має бути макіяж, щільний моднячий одяг, спідниця вище коліна. В дресскоді мене проводжаєш і зустрічаєш дома, накриваєш стіл з смачнющим борщем й іншими смаколиками. Решту обговоримо завтра… Дама затягується і переноситься в віртуальний світ сповнений кохання, гармонії і щастя, меланхолійно роздумує – бить ілі не бить.
Питання до спеціаліста: скільки правди в цій історії?