згадалось. Ми тільки тижні 2 як привезли Моллі, карантин був дуже строгий, але я все одно панікувала. Вона жила з нами у спальні, куди ми заходили тільки перевдягнувшись і в окремому комплекті тапок.
І тут шось дивлюсь, а щеня ховається під столик, сидить в темряві, мордочкою в куточок, вушки опустила. Ну все, я в істерику - у неї фотобоязнь (прояв ентеріту), я взяла свою мрію і вбила її. Реально ридала гіркими сльозами, пила заспокійливе і знову ридала. І вже своїми соплями і чоловіка ввела в стан паніки.
Але поки пару годин вичікували інших проявів хвороби (а їх не було, ото тільки й того що цуценя ховалось по куткам), з'ясували в чому проблема. Я прихворіла трохи і чхала. А чхаю я іноді голосно
Бідна дитина просто злякалась різкого звуку і тікала від мене по куточкам, а я її звідти виманювала, і знову біля неї чхала
Чоловік мене потім довго цим переляком троллив
DREAM LIFE от я у вас зразу побачила споріднену собачу душу, ще на минулій сторінці
Я і зараз майже така ж психічна, проте трошки навчилась вже брати себе в руки, порівняно з першими місяцами. Мене рідна мати називає Начальник паніки, та і всі сміються. ну а що я зроблю, я за них трясусь більше ніж за себе