Накупалися ми, відпочили в спеку в тіні дерев. Обідня пора вже давно минула. Пора збиратися на ШешОри. Це всього кілька кілометрів, там і пообідаємо. Господар рекомендував нам ресторанчик на березі річки, і дома його нам знайомі прихвалювали, так що - в дорогу.
Приїхали. Село Шешори славиться красими водоспадами. Саме вони нас і цікавили.
Орієнтиром була велика будова готелю, там парковка, на другій стороні дороги ресторан. Будова дуже псуваа вигляд цього місця, але нічого не вдієш, колись його збудують і все налагодиться. Перед нами був міст через ріку, справа перед мостом - ресторан.
Ресторанчик сподобався, він над річкою, і їжа смачна. Лише офіціанти здивували. Вони такі запрацьовані. Підійшла сувора дівчина, брови складені в купку, ми стали почуватися, як учні в школі. Я запитала, що таке "юшка по-гуцельськи". "Немає" - гИркнула дівчина. Ну що ж , я не питала, чи є, а питала, що це таке. Ми її не стали дратувати. Зробили замовлення пообідали. Ще цікавинка: страви на мангалі там готує чоловік китайської зовнішності. Але це не проблема, було смачно.
Пішли дивитися водоспади. За огорожею будови 2 кіоски, бідненьких, іржавих. Ми запиталися дороги. Нам приязно розповіли де великий водоспад, і куди йти на малі водоспади. Ми пішли на великий. Для цього завернули за ріг кіоска, між ним і страшненьким парканом йде стежечка до річки.
Повернули на стежечку і ... жах! Справа гора сміття. Хтось там його давненько складає, кульки з сміттям, просто сміття. Стало досить неприємно, але що ж , спускаємось стежечкою вниз. Ріка.
Стежечка закінчилася, далі йдемо, якщо можна так сказати, карабкаємось, стрибаємо, переструбуємо з каменя на камінь. Інакше не пройдеш, до річки не підійдеш, берег - неширока 1-2-3 м кам'яниста полоска.
